Стратегії боротьби з образами та глузуванням
При виборі стратегій, яких необхідно навчати свою дитину, у першу чергу ви повинні визначити її сильні та слабкі сторони в соціальному контексті. Це можна зробити, спостерігаючи за тим, як дитина взаємодіє із друзями, братами й сестрами. Потім візьміть до уваги темпераментвашої дитини. Темперамент включає в себе рівень активності, адаптивність, первісну реакцію на ситуації й людей, її інтенсивність, загальний настрій, поріг чутливості, відволікання й наполегливість. Усі діти різні. Нарешті, візьміть до уваги вік вашої дитини.
У даній статті представлені кращі стратегії, які підійдуть до ситуації вашої дитини, її віку, навичок, темпераменту й серйозності образ і глузливих жартів. Навчання дитини навичок, описаних нижче, вимагає часу й зусиль. Для того щоб дитина досягла успіху, відповідну поведінку треба моделювати та практикувати, тільки так можна досягти істотних результатів. Результатами застосування даних стратегій є безпека, упевненість у собі, стійкість, здатність справлятися з важкими або страшними ситуаціями, а також віра дитини в те, що вона здатна змінювати складні ситуації.
Знайомте дитину зі стратегіями самоконтролю. Почніть з дискусії про образи та приниження, ретельно й повністю описуйте ситуації, коли ваша дитина повинна боротися з ними й коли їй не варто навіть намагатися приборкати розбишаку. Опишіть різницю між глузуванням, залякуванням (булінгом) і домаганнями, ретельно визначте й обговоріть небезпечні ситуації. Ваша дитина не повинна намагатися самостійно брати під контроль небезпечні ситуації. Навчіть її кількох стратегій боротьби з глузуванням та образами, щоб у неї завжди був запасний варіант, якщо перший не спрацює.
Навички, якими необхідно оволодіти в першу чергу
- Проаналізуйте, наскільки ситуація безпечна. Дитина не повинна намагатись упоратися із ситуаціями, якщо вони небезпечні. Небезпечними ситуаціями можна вважати ті, коли образа відбувається в ізольованому місці, де немає інших дітей або дорослих, коли кривдники старше або сильніше, коли глузування й образи супроводжуються штовханнями, підніжками або погрозами, коли це відбувається знову і знову. У цих випадках діти повинні отримати допомогу та як можна швидше повідомити дорослим про те, що з ними відбувається (використовуйте слово «повідомити», а не «розповісти», з огляду на несхвальне ставлення до слова «розповісти» у школі).
- Зберігайте спокій. Дуже важливо, щоб розбишака не бачив переляку чи схвильованості дитини. У першу чергу дітей необхідно навчити контролювати свої емоції. Це вимагає багато практики, особливо в боязких дітей, імпульсивних, які реагують занадто емоційно.
- Релаксація (розслаблення). Розкажіть дітям про кілька способів релаксації, такі як глибоке дихання або зворотний відлік. Стратегії релаксації не допоможуть у стресових ситуаціях, якщо їх не практикувати у спокійному стані, коли дитині нічого не загрожує. Практикуйте навички релаксації кілька разів на день в ігровій формі або називайте їх «щоденними вправами».
- Мова тіла. Тренуйте з дитиною рішучу, переконливу мову тіла. Пошукайте в журналах фотографії безпорадних людей і тих, хто виглядає рішучим і сміливим. Зверніть увагу дитини на їхні пози й вираз облич. Зображуйте рішучі пози, а саме розправлені плечі, прямий погляд, стискання щелеп і кулаків, розслаблення інших частин тіла.
Наступні методи призначені для емоційно незрілих дітей, для дітей з обмеженими можливостями, для тих, хто реагує занадто емоційно та швидко втрачає самовладання. Це невербальні та/або внутрішні стратегії.
- Уникайте розбишак. У деяких ситуаціях уміння уникати людини, яка вас дратує, може виявитись важливою стратегією. Попросіть дитину ходити іншою дорогою й постійно перебувати поруч з іншими дітьми чи дорослими. Ця стратегія призначена для запобігання образ, що межують із залякуванням (булінгом), і для дітей, які ще не можуть упевнено використовувати навички боротьби з образами.
- Знизайте плечима. Швидкий спосіб – це знизати плечима й піти.
- Ігноруйте розбишаку. Це найпоширеніша порада для дітей. Гнів і сльози сприяють продовженню нанесення образ. Деяким дітям дуже важко тримати себе в руках, це вимагає активних та інтенсивних зусиль. Ваша дитина повинна мати достатній контроль над власними емоціями. Відповідно до даної стратегії, дитина повинна не дивитись на розбишаку й не відповідати йому. Поясніть дитині, що коли її дражнять тривалий час, це вже цькування (булінг), яке вимагає іншої реакції. Ігнорування не допомагає, якщо використовувати його окремо, разом з ігноруванням дитина повинна використовувати одну з засвоєних нею стратегій.
- Внутрішній діалог. Навчіть дитину вести діалог із самою собою. Цей прийом називається мовчазною бесідою та вселяє впевненість у собі. Нехай дитина тренується дуже тихо вимовляти (а згодом казати про себе): «Мені це зовсім не подобається, але я впораюсь» або «Слова цієї дитини брехливі, вони не стосуються мене», або «У мене є багато сильних сторін». Це вимагає здатності зосереджуватися під час стресу.
- Візуалізація. Попросіть дитину уявити себе в якості м'яча, від якого відскакують слова кривдника. Або нехай вона уявить, що навколо неї є силове поле, захист чи міхур, крізь який образливі слова не можуть проникнути. Навчіть дитину не чути образ, захищаючи себе за допомогою невидимої захисної оболонки. Деякі діти можуть уявити себе в якості супергероя, якого не зачіпають образи та приниження.
- Позитивне мислення. Ця стратегія призначена для менш емоційних і задоволених собою дітей. Поясніть дитині, що вона має право вибирати власний спосіб думок і дій, коли хтось її дражнить. Ваша дитина може прийняти рішення, що не варто засмучуватися через дрібниці, або може вирішити, що кривдник ніколи не побачить її засмученою. Допоможіть своїй дитині зрозуміти, що вона не повинна давати іншій людині владу над собою, сильна людина завжди тримає власні емоції під контролем.
Наступний набір навичок вимагає більш напористої поведінки та призначений для дітей, які готові застосовувати підхід, що вимагає миттєвої конфронтації.
- «Ну і що?». Провідні фахівці рекомендують повторювати фразу «Ну і що?» у відповідь на образи. Ця стратегія повинна застосовуватись у поєднанні з відповідним невербальним повідомленням, тому необхідно потренуватись. Невербальні жестиможуть включати в себе коротку посмішку, легке похитування головою й рух плечима перед тим, як піти.
- Упевнений відхід. Навчіть дитину казати: «Я пішов (пішла)/я йду» або «У мене є важливіші справи», або «Іди й подражнити когось іншого». Ця стратегія призначена для ситуацій, коли людина дражнить вашу дитину в обличчя. Навчіть дитину говорити: «Я йду. Бувай!» – і швидко йти.
- Одне жорстке висловлювання. Дитина може сказати кривднику: «Ти не маєш права так зі мною розмовляти» або «Дай мені спокій», або «Я не маю наміру це вислуховувати», або «Припини діставати мене». Нехай дитина практикується робити тільки одну впевнену, жорстку заяву. Поясніть дитині, що це допомагає не завжди. Якщо це не допомагає, треба негайно використовувати іншу стратегію. Тому хай дитина практикує кілька стратегій одночасно.
Наступні кілька стратегій призначені для тих ситуацій, які ваша дитина в якійсь мірі контролює. Ці стратегії вимагають більш розвинених навичок, більшої впевненості і, звісно, більшої практики.
- Відволікання. Навчіть дитину розмовляти на інші теми, щоб відвернути увагу кривдника або спрямувати в інший бік. Нехай дитина висловиться із приводу найближчої гри або заняття, уроку, страви на обід.
- Заїжджена платівка. Коли дитину дражнять, нехай вона повторює одну й ту ж фразу знову і знову до того часу, доки не припиняться образи, тому що розбишаці стане не смішно. Наприклад: «Вистачить» або «Припини», або «Охолонь». Така фраза повинна бути наполегливою, але не зухвалою. Її слід супроводжувати знизуванням плечима, гримасою на обличчі, похитуванням головою або легкою посмішкою. Ця стратегія вимагає більше навичок, ніж попередня, тому що разом із заявою дуже важливо продемонструвати відповідну невербальну поведінку. Дитині слід використовувати дану навичку тільки в безпечній ситуації.
- Коментування того, що відбувається. Навчіть дитину коментувати те, що робить інша дитина: «Ти штовхаєш мій стілець». Це необхідно супроводжувати невербальним жестом, таким як підняті брови та стиснуті губи.
Наступні кілька стратегій знадобляться дітям з розвиненим почуттям упевненості в собі й акторськими здібностями. Перш ніж дитина спробує застосувати їх, попрактикуйтеся разом, щоб вона разом зі словами вивчила відповідні пози тіла, міміку, жести й набула відповідного переконливого тону голосу.
- Коли однолітки шепочуться за спиною. Навчіть дитину питати: «Ти хочеш щось сказати про мене?». У цьому випадку допоможуть упевнена, переконлива мова тіла й перебільшено здивований вираз обличчя.
- Запитання, які нейтралізують. Навчіть дитину ставити запитання, які нейтралізують ефект від образ: «Я не розумію, що цікаве ти знайшов у моїх окулярах?». Це варто вимовляти з безневинним виразом обличчя.
- Прохання повторити коментар. Нехай дитина просто спитає спокійно й без емоцій: «Що ти сказав?». Зазвичай розбишаки при цьому губляться й кажуть «Проїхали». Якщо кривдник повторює свій коментар, треба байдуже подивитись на нього й піти геть.
- Згода. Дитина може сказати: «А ну ж бо розкажи мені те, що я не знаю» або «Так, це правда», або «Так, звісно». Якщо образа стосується будь-яких спортивних навичок дитини, вона може сказати: «Так, ти вмієш робити це краще. Я все ще вчуся.
- Згода з фактами. Це один з найпростіших способів упоратися з образами та глузуванням, але він вимагає емоційного контролю. Розбишака каже: «У тебе мільйон веснянок». Ваша дитина відповідає: «Так». Кривдник каже: «Ти плакса». Ваша дитина відповідає: «Я чутлива людина». Коли образи стосуються скоєних помилок, навчіть дитину відповідати: «Ти маєш рацію, я дійсно помилився».
- Відповідь компліментом на образу. Іноді ефективно відповісти на образу компліментом. Якщо вашу дитину дражнять із приводу того, що вона повільно бігає, навчіть її казати: «Але ж ти швидкий бігун». Якщо її дражнять через погану успішність, нехай вона відповість: «Ти добре розбираєшся в цьому предметі, може, й мені допоможеш?».
Наступні кілька стратегій вимагають наполегливості, що межує з агресивністю.Переконайтеся, що темперамент вашої дитини відповідає цим стратегіям, перш ніж її навчити. Не переоцінюйте здатність вашої дитини самостійно справлятися із ситуацією, і не думайте, що в неї є така ж упевненість і такий же досвід, як у вас, просто тому, що ви хочете, щоб це було правдою. Проте для дитини з адекватною упевненістю в собі та здатністю контролювати емоції ці прийоми можуть бути дуже ефективними.
- Припинення. Наступні заяви або ствердження призначені для того, щоби кривдник зупинився: «Я не зробив тобі нічого поганого, чому ти мене дражниш?», «Це не смішно» або «Мені це не подобається», «Будь ласка, припини» або «Облиш». Дуже важливо разом з даною стратегією використовувати правильну невербальну поведінку. Практикуйте впевнену позу, прямий погляд і рішучий вираз обличчя.
- Завдання для кривдника. Нехай дитина погоджується з усім, що каже кривдник. Наприклад: «Так, це правда» або «Я зрозумів, що ти маєш на увазі», або «У цьому є сенс». Навчіть дитину казати: «Дякую, я люблю компліменти», «Важко повірити, правда?», «Старий одяг зараз у моді, ти не знав?», «Ти мене розвеселив!».
- Дотепні відповіді. Попросіть дитину пригадати, як її дражнили, і допоможіть придумати відповідні відповіді на конкретні образи, глузування, такі як лайка чи передражнювання. Старші діти можуть використовувати такі коментарі, як: «Я не винен у твоїх проблемах» або «Я тебе благаю!». Діти молодшого віку можуть використовувати приказку «Хто обзивається, той сам називається».
- Переосмислення ситуації. Ця стратегія передбачає зміну сприйняття вашою дитиною негативних коментарів. Перетворіть образу на коментар. Якщо вашу дитину дражнять «очкариком», вона може відповісти: «Дякую за те, що ти помітив мої окуляри» або «Дякую за те, що ти помітив мене».
Ці кілька стратегій вимагають навичок, упевненості в собі й самовладання. Вони можуть підійти для використання соціально підготовленим учням середнього шкільного віку зі здатністю швидко мислити. Ці стратегії не підходять усім дітям.
- Гумор, що обеззброює. Нехай дитина використовує гумор, сміється над образами, перетворює їх на гру. Короткого жарту може бути досить, щоби змусити кривдника припинити висловлювати образи. Сміх може перетворити образливу ситуацію на смішну, але для того, щоб успішно застосовувати цю стратегію, потрібен досвід.
- «Я відчуваю». Твердження типу «Я відчуваю» призначені для старших учнів, хоча вони не завжди допомагають домогтись результату. Цей метод часто використовують дорослі, він може не підійти дітям, особливо маленьким, тому що кривдник може просто не відреагувати на нього. Дана стратегія найкраще допомагає дітям, коли вони знаходяться в полі зору дорослих. Якщо вона використовується, коли чекати допомоги немає від кого, то може привести до додаткових глузувань. Нехай дитина переконається, що поблизу знаходиться дорослий, подивиться в очі кривднику та скаже чітко, увічливо: «Коли ти сказав ___, я відчув(ла) ___, тому що ___. Будь ласка, припини».
Цієї останньої стратегії треба навчити кожну дитину
- Звернись по допомогу. Поясніть дитині, що іноді треба знайти дорослого й попросити про допомогу. Якщо глузування не припиняються, стають небезпечними, кривдник загрожує завдати болю або розпускає руки, необхідно розповісти про це дорослому якомога швидше.
Примітка для батьків
Украй важливо, щоб дитина розуміла ті ситуації, коли небезпечно приборкувати кривдника. Коли розбишака старше, сильніше, коли дитина піддається глузуванням, образам в ізольованих місцях, де навкруги нікого немає, коли дитина відчуває загрозу або якщо їй завдали болю, вона повинна отримати допомогу. Про цькування (булінг) і домагання треба повідомляти завжди.
Дитина може відрізняти глузування від залякувань (булінгу) таким чином. Якщо глузування, образи продовжуються тривалий час, якщо вони набувають характеру загроз, якщо дитині погрожують насильством, має місце дотик чи фізичний контакт, це не просто глузування. Докладіть усіх зусиль, щоб дитина зрозуміла, що повідомляти про небезпеку або про те, що їй завдали болю, образили, проявили жорстокість – це не означає доносити, скаржитися, обмовляти тощо, це «розумно» і «правильно». Якщо дитина схильна все розповідати, а ситуація не є небезпечною в конкретний момент, порадьте дитині попередити кривдника про те, що коли глузування не припиняться, вона розповість про це дорослим. Розповісти про це після того, як попередив кривдника, – більш прийнятно.
Нехай дитина частіше грає із друзями й рідше залишається на самоті. Нехай уникає безлюдних місць, не спілкується з хуліганами й не грає поруч з ними. Деяким дітям треба допомогти заводити друзів, знайомитися, щоб вони не залишались на самоті на дитячому майданчику, до й після школи.
Батькам не слід вступати в конфлікт з дитиною, яка дражнить їхню дитину, не варто це робити з кількох причин. По-перше, той факт, що мамі чи тату довелося втрутитись, робить дитину безсилою. По-друге, на наступному тижні або в наступному році ваша дитина може подружитися з людиною, яка дражнить її сьогодні. По-третє, дітям стає складніше миритись. Не вступайте в конфлікт з батьками дитини, яка дражнить вашу, особливо якщо ви думаєте, що має місце булінг. Навіть батьки, яких ви вважаєте розумними, або ті, кого ви знаєте, можуть розглядати ситуацію по-іншому.
За матеріалами: http://childdevelop.com.ua/articles/conflict/3108/
